Мова – утілення думки. Що багатша думка, то багатша мова, Любімо її, розвиваймо її!

Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…

Максим Рильський

ПОРАДА МОВЦЯМ:       Доглядай дбайливо слово –

Культивуй культуру мови!


Хоч усі й вивчали мову,
Ріже слух шкідливе слово,
Запозичення невправні,
Наше мовлення безславне.


Ще й оте мерзенне "ТІПА",
Від якого просто тіпа,
Ну а те бездумне "БЛІН" -
Ні в ворота, ані в тин.


Часто чути "НУ" та "ШО" -
Для досвідчених - це шок,
А "КОРОЧЕ" і "КАПЕЦЬ" -
Біль нестепній для сердець,


"ХЕПІ БЬОЗДЕЙ" - всі волають,
Бо свого не пам'ятають -
Як засіла мода та,
Щезло "многая лета".


Що ж, коли у душах пусто,
З гарним мовленням негусто!
  Анна Комар, Лариса Загребельна

Запам’ятайте!

перéлік, а не пéрелік

чита́ння, а не чи́тання

пита́ння, а не пи́тання

запита́ння, а не запи́тання

завда́ння, а не завдання́

навча́ння а не навчання́

листопа́д а не листо́пад

два ра́зи а не два рази́

Дещо про акцентуаційні норми (наголос у словах)

Кожне самостійне слово має наголос.

Низка слів в українській мові має подвійний наголос, наприклад: звжди і завжд, беззхисний і беззахсний.

Незважаючи на зміну місця наголосу при словозміні та словотворенні, в українській мові наголошування характеризується сталою системою й певними закономірностями.

На що ж необхідно зважати, коли постає проблема з вибором наголосу? До основних акцентуаційних правил належать такі:

1. Значна група іменників чоловічого роду другої відміни при словозміні у формах множини мають наголос на закінченні: інспéктор – інспектор, інспекторі́в, інспектора́ми, інспектора́х; мíсяць – місяці́, місяці́в.

2. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання переважно зберігають наголос неозначеної форми дієслова, від якого утворені: питáти – питння, запитáти – запитння, прáгнути – пргнення.

3. Віддієслівні іменники з префіксом пере- мають наголос на другому складі: пере́каз, пере́пис, пере́пічка.

4. У кількісних і порядкових числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголошується склад на: одиндцятий, чотирндцять.

5. У кількісних числівниках п’ятдеся́т, шістдеся́т, сімдеся́т, вісімдеся́т наголошується останній склад.

У повсякденному спілкуванні необхідно дотримуватись акцентуаційних норм, оскільки неправильне наголошування може спотворити слова, зробити їх незрозумілими або ж надати їм зовсім іншого значення. Крім того, як відомо, мова – це один із іміджевих маркерів для кожної освіченої людини.

Чому не можна вживати слово СПІВПАДАТИ

Дехто з носіїв мови вважає, що можна будь-яке російське слово підлаштувати до української вимови й воно автоматично стане правильним. Останнім часом спостерігаємо досить активне використання калькованих форм співпадати, співпадіння, які не можуть бути кваліфіковані як нормативні й негативно впливають на імідж науковця, керівника, будь-якої освіченої людини. Для називання позначуваних такими мовними покручами понять існують давні українські слова збігатися й збіг. А тому при слововживанні слід бути уважним і формулювати свою думку в такий спосіб: Позиції науковців стосовно визначеної проблеми ЗБІГАЮТЬСЯ (замість співпадають).

Якщо ж ідеться про комунікативні ситуації, коли необхідно акцентувати увагу на опозитивності поглядів чи їх протиставленні, необхідно вживати дієслово-антонім розходитися (замість не співпадають). Наприклад: Окремі депутати висловлювали пропозиції, що РОЗХОДИЛИСЯ (замість не співпадали) з окресленими в проекті рішення пунктами.

Коли ОБУМОВЛЮЄМО, а коли ЗУМОВЛЮЄМО

Доволі часто в текстах документів, в усному мовленні неправомірно вживають слово обумовлювати замість слова зумовлювати , не помічаючи суттєвої відмінності в значенні відповідних лексичних одиниць. Наприклад, у висловленні Таке становище в економіці обумовлює те, що кожен намагається ухилитися від сплати податків правильно вжити слово зумовлює.

Причиною сплутування вказаних лексем є їхня зовнішня подібність, а також вплив російської мови, де лексема обуславливать позначає те, для чого в нашій мові є два різних поняття.

Щоб уникати немотивованого слововжитку, варто пам’ятати, що слово обумовлювати означає «обмежувати якоюсь умовою, застереженням, попередньо домовлятися про умови чогось, ставити в залежність від певних умов» (обумовлювати свою участь, обумовлено в угоді), а слово зумовлювати означає «спричиняти, бути причиною чогось, створювати умови для чогось; будучи умовою існування або формування чогось, визначати його якість, характер, специфіку» (зумовлювати / спричиняти рух, зумовило / визначило вибір, зумовлені обставинами).

З огляду на це правильними будуть такі варіанти слововживання:

ЗУМОВЛЮВАТИ: становище в економіці зумовлює / визначає / спричиняє те, що…; зумовлено / спричинено дією вітрів, негативним ставленням, нашими діями;

ОБУМОВЛЮВАТИ: обумовити / обговорити положення договору, обумовити / обговорити / окреслити заздалегідь план дій; обумовлено / визначено / окреслено нормативно-правовим актом.

Запам’ятайте!

відповідники російських словосполучень зі словом следующий:

  следующие задачи (у дисертації) – такі завдання;

  в следующий раз – наступного разу;

  на следующий день – на другий день, другого (наступного) дня;

  следующим выступает – далі виступає;

  следующим образом – так, таким чином, у такий спосіб.

Кілька слів про дієприкметник

У сучасній українській мові нормативними є дієприкметники (дієслівна форма, що відповідає на питання який?) із суфіксами -н-, -ен-, -ан-, -т-, -л-: завершений, висунутий, запропонований, прибулий. Невластиві їй дієприкметники з суфіксами -уч- (-юч-), -ач- (-яч-), а тому не можна вживати слова на зразок голосуючий, бажаючий, ведучий, красячий, рішаючий, розвиваючий і под.

Російські дієприкметники із суфіксами -ущ- (-ющ-), -ащ- (-ящ-) відтворюються в українській мові або прикметниками на -альний, або іменниками, або підрядними означальними реченнями: развивающее – розвивальне (навчання), ведущий – провідний, выпускающая кафедра – випускова кафедра, высокие договаривающиеся стороны – високі договірні сторони, заведующий – завідувач, начинающий – початківець, вступающий – який вступає, вступник, служащий – службовець.

Ненормативним є вживання слова слідуючий (кальки російського следующий). Воно відповідно до певного значення передається в українській мові підрядним означальним реченням (следующий советам врача пациент – пацієнт, який слухає порад лікаря; следующие из сказанного выводы – висновки, що випливають зі сказаного), прикметниками наступний, подальший (наступний семестр, подальша діяльність), займенником такий (як правило, перед перерахуванням або поясненням): Розглянемо такі питання.

ЗВЕРНІМО УВАГУ НА МОВНІ ШТАМПИ

Через надмірність уживання в діловій комунікації загальних фраз мова іноді втрачає свою природність. Загальні фрази на зразок «певні успіхи», «боротися за високі показники», «стояти на трудовій вахті» належать до так званих мовних штампів. Зловживання такими виразами робить наше мовлення однотипним, а документи схематичними.

Одним з універсальних стало слово питання, а численні сполучення з ним – мовними штампами: питання ставлять, піднімають, зачіпають, порушують, розглядають, обговорюють, вирішують, торкаються; воно ще й складне, першочергове, важливе, підняте, поставлене, болюче.

У багатьох випадках можна уникнути вживання слова питання або ж замінити його іншими словами:

Доповідач торкнувся питання… – Доповідач говорив про…

Хотів би зупинитися на питанні… – Хотів би сказати про…

На передній край виносяться питання… – Найважливіше сьогодні – це…

Недоречно вживати іменник питання поряд з іншими віддієслівними іменниками: питання створення, вирішення питання, питання збереження, питання забезпечення.

Шкідливість мовних штампів у тому, що суспільство звикає до них, а це призводить до мовної одноманітності, байдужості до культури мовлення.

До питання про зміни в Українському правописі

Постановою від 22 травня 2019 р. № 437 «Питання українського правопису» Кабінет Міністрів України ухвалив Український правопис у новій редакції, розробленій Українською національною комісією з питань правопису.

Слід зазначити, що це НЕ НОВИЙ правопис, а правопис зі змінами та доповненнями. В основному зберігаються всі правописні норми, що існували до цього часу. Зміни можна поділити на дві групи: власне зміни в написанні слів і варіантні доповнення до чинної норми. [ Завантажити ]